Українська армія увійшла у повномасштабну війну проти Росії у статусі “андердога” – так у букмекерських конторах називають команди, у чию перемогу ніхто не вірить. Але, попри всі прогнози, ЗСУ не програли – у перші дні вторгнення Росії вони змогли зберегти керованість, а потім й поготів вибили росіян з-під Києва, Чернігова та Сум.
Далі гра пішла “у довгу” – росіяни почали використовувати свою величезну перевагу в артилерії, і українським силам було важко щось протиставити цьому, окрім стійкості піхоти, яка вгризалася окопами по всій лінії фронту в стилі Першої світової війни.
Але в останні тижні у війні з’явився новий фактор, який вже відчули на собі російські артилерійські склади та логістичні центри вздовж всієї лінії зіткнення.
Читайте також:
Назва цього фактору – HIMARS.
Що відомо про цю зброю та як вона впливає на хід війни?
HIMARS – американський “Град”
M142 HIMARS – американська система залпового вогню, її назва – High Mobility Artillery Rocket System – перекладається як “високомобільна артилерійська ракетна система”. Це аналог “Градів” або ж більш далекобійних “Смерчів” та “Ураганів”. Утім якщо радянські системи мають доволі низьку точність для кожної окремої ракети і працюють “по площах”, то американські установки роблять більший акцент на влучність.
Саме тому пакет у HIMARS в рази менший від, наприклад, “Граду” – шість ракет проти сорока “градівських”, – але GPS-навігатор у американських реактивних ракетах дозволяє їм знищувати цілі з меншою витратою боєприпасів.
Попередницею HIMARS в армії США була і залишається гусенична платформа М270 MLRS на базі БМП M2 Bradley.
Але між ними є ключові відмінності.
HIMARS справді “мобільні” – шасі на колесах (а не гусеницях) дозволяє їм дуже швидко пересуватися там, де є асфальтовані дороги. Це обмежує можливість діяти по бездоріжжю, але в нинішній війні на території України доріг та цілей для цих систем вистачає.
Водночас завдяки потужнішій гусеничній базі старіші M270 можуть нести більший пакет ракет – не шість, а дванадцять.
“HIMARS — це легша версія старішої гусеничної пускової установки, яка може швидше розгортатися і використовує ті самі ракети. І оскільки ця система мобільна, вона може швидко стріляти та їхати з місця пусків, що робить її дуже живучою в епоху коротких проміжків часу між виявленням і знищенням цілі”, – пояснює австралійський генерал у відставці Мік Раян.
“Через радіус дії та точність ця зброя, розроблена для ударів по цілях далеко в тилу ворога. Її використовують, щоб знищувати критично важливі вузли комунікацій, командні центри, аеродроми та важливу логістику”, – додає він.
Скільки їх у ЗСУ?
У другій половині червня почали поширювати перші відео, які свідчили, що HIMARS вже “працюють” у ЗСУ. Тоді ж заявляли про те, що кількість таких систем в українській армії – чотири штуки (хоча, за даними BBC News Україна, їх і тоді вже могло бути більше).
На початку липня секретар РНБО Олексій Данілов в інтерв’ю The Wall Street Journal розповів, що в ЗСУ діють дев’ять систем HIMARS “та аналогів”, під якими, найімовірніше, маються на увазі M270, які Україна могла отримати від Британії.
Український портал Defense Express наводить такі розрахунки: “ЗСУ або вже отримали другу партію HIMARS та один британський M270, або половину з другої партії американських систем та всі обіцяні M270 від Великої Британії. У будь-якому разі, загальна кількість вже обіцяних та переданих систем має, за офіційними даними, становити 17 одиниць. Для розуміння, це більше, ніж є у Франції (13 одиниць) чи Туреччини (12 одиниць) та майже ідентично Ізраїлю, який має на озброєнні 18 пускових M270”.
Водночас голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут каже, що кількість отриманих систем на даному етапі не така важлива.
“Дев’ять, одинадцять, п’ятнадцять – для нас нічого не змінює. Нам важливо, що, по-перше, відбулося політичне рішення, і нам їх дали. Друге – вони в Україні та опановані й опановуються особовим складом. Третє – вони застосовуються. Четверте – їх продовжують давати”, – розповідав Тарас Чмут під час подкасту “Фронтова поплава”.
“Важливіша кількість боєприпасів, ніж кількість пускових. Від цього залежить те, як довго може працювати система і скільки цілей буде вражено”, – додавав він.
Глибина ураження
Важливим фактором також є вид боєприпасів, які використовують HIMARS та M270 – їхня номенклатура може різнитися від реактивних ракет, які б’ють на відстань 40 чи 80 км, до потужних балістичних ракет ATACMS, чиї модифікації можуть мати радіус удару до 300 км.
“Ми вже вийшли на глибину ураження 85 км, що для нас дуже круто, адже “Смерчі” та “Урагани” закінчуються, дефіцит ракет для них був ще до війни, і перспектив їхнього поповнення немає, оскільки список країн, у яких вони є, доволі невеликий, і більшість з них – нам не дружні або неготові цю зброю продавати”, – пояснював Тарас Чмут.
“Сподіваюся, що у майбутньому ми перейдемо не тільки до кількості, а й до нових видів боєприпасів, які збільшать глибину ураження до 150-300 км. 300 км нам навряд чи дадуть, але 120-150 для компенсації глибини ураження “Точкою” було б дуже доречно”, – вважає він.
А воєнний оглядач Кирило Данильченко (“Ронін”) також прогнозує збільшення постачання боєкомплекту і для реактивних систем, і для 155-мм артилерії на зразок гаубиць М777.
“Будуть нарощувати кількість високоточних боєприпасів для 155-мм систем, а також для гусеничних М270 для роботи по бездоріжжю і HIMRS з асфальту. Тактика така – для того, щоб вразити ціль розміром зі склад снарядів, потрібно в рази менше високоточних боєприпасів, на зразок Excalibur, ніж використовує російська армія”, – розповів він у розмові з BBC News Україна.
Удари по арсеналах
Головний вплив HIMARS і аналогів на війну зараз – точні удари по критично важливих для росіян об’єктах.
“Зараз “Хімарси” у такій кількості, що їм ставлять задачі цілей першого пріоритету – це склади оперативного та оперативно-тактичного рівня, корпусні склади тощо. Ми їх всі послідовно виносимо, напевно, вже за 20 за останні два тижні”, – розповідав у недавньому ефірі на каналі “Фейгин Live” радник голови Офісу президента Олексій Арестович.
“Це дуже болісно б’є по російських військах та створює колосальну проблему щодо накопичення матеріальних запасів, забезпечення стійкості роботи логістичних мереж, які живлять наступ. А найголовніше – вони почали відсувати склади від лінії фронту”, – пояснював він.
Ці слова підтверджує військовий кореспондент та редактор “Цензор.Нет” Юрій Бутусов.
“На фронті ці удари і знищення російських арсеналів дуже відчувається… Я був очевидцем, коли знищили російський арсенал у Попасній – головну базу зберігання боєприпасів усього “1-го армійського корпусу”, яка забезпечувала наступ на Бахмут. Після цього вибуху там значно знизилася інтенсивність обстрілів, і російське командування змушене підвозити боєприпаси вже з самої Росії”, – пояснює він на каналі “Butusov Plus.
“Україна повертає борги за знищені російськими диверсантами українські склади. І повертає у кратному розмірі. Судячи з вибухів у Попасній, Хрустальному, де були знищені склади цілої артилерійської бригади, втрати російської армії дуже великі. Знищені й інші бази зберігання: Мелітополь, Сніжне. І це серйозно обмежує маневр російських військ”, – додає Юрій Бутусов.
Зрештою, болючість ударів підтверджують навіть так звані “російські військкори”.
“Українські ракетники та артилерія вже кілька разів завдали ударів по наших центрах ухвалення рішень. З результатом. Центри – невеликі, але важливі. Я не пишу тут де, коли, скільки й кого. Щоб не розкрити військову таємницю. Хто в темі, той зрозуміє: якщо вже репортер Сладков та його колеги знають, то знають і багато інших”, – писав на своєму телеграм-каналі російський журналіст Олександр Сладков, який емоційно вимагав від російського оборонного комплексу винайти “штуки-дрюки” для протидії HIMARS.
“Росіяни змушені розосереджувати склади, а значить – і ремонтні бази, заправки, охорону, ППО. Це кратне зростання витрат. При тому, що Україні це коштує лише три батареї РСЗВ, які возять з собою 12 заряджених ракет і ще 12 ракет у запасі”, – констатує вигідний для України формат Кирило Данильченко.
Розосередження складів та довші комунікації означають, що в російському тилу знову з’являються колони постачання, які знищувала українська армія на Київщині на початку війни.
Офіційно у міноборони РФ не повідомляли про українські удари по складах. Інформацію та відеодокази розповсюджували в соцмережах очевидці вибухів, військові журналісти і блогери з обох боків, місцеві чиновники.
Деякі вибухи росіяни взагалі не коментували, а в інших випадках заявляли про нібито удари по “гуманітарних складах” чи “складу селітри”, як у Новій Каховці, попри те, що за повідомленнями російських же медіа, навіть через багато годин після початку вибухів там спостерігалася “детонація”, що навряд чи можливо у випадку з мінеральними добривами.
Що далі?
Паралельно з успішними першими ударами HIMARS та M270 з’являються очікування про те, чи може ця зброя принести стратегічний перелам на фронті.
Як відзначає у розмові з BBC News Україна воєнний аналітик та автор телеграм-каналу Armchair General UA Микола Бєлєсков, американські РСЗВ дійсно мають великий потенціал, але кількість все ж має значення.
“Очікування не перебільшені. Тобто в достатній кількості ці речі можуть стабілізувати фронт, працюючи по всіх типах цілей, що характерні для артилерії”, – пояснює Микола Бєлєсков.
Утім, надто великої кількості HIMARS та M270 Україні очікувати не варто.
Для реалістичних оцінок Кирило Данильченко пропонує пригадати кількості цих систем під час війни в Іраку на початку 2000-х.
“Лише США зосередили проти Саддама 90 пускових та за півтора місяця відпрацювали 5900 ракетами. Це, до речі, про те, що нам потрібно 300 РСЗВ. Так, це просто цифри, щоб подумати і трохи прийти до тями”, – каже він.
І додає: “Таке ми не отримаємо через логістику та космічні бюджети. Й слугувати особистим “дробовиком” кожного комбата М-270 на нашому театрі воєнних дій не зможуть. У найближчому майбутньому – точно, навіть якщо весь альянс відкриє свої запаси і підніме зі зберігання численні М-270, наприклад, Британії та Німеччини”.
Про те, що не варто очікувати на величезну кількість HIMARS, каже і Олексій Арестович: “Такого, щоб ми стріляли по окремих будівлях чи танках, звичайно, не буде – для цього потрібно половину американської армії віддати, що неможливо”.
Утім, перспективи HIMARS та M270 все ж великі, навіть за тієї кількості, яка вже є в української армії або з’явиться незабаром.
“Зможемо бити не лише по великих штабах, але й по менших. Завдяки радіоелектронній розвідці та союзникам по НАТО ми знаємо дуже багато про російську армію просто через аналіз їхніх систем комунікацій”, – відзначає Юрій Бутусов.
А це означає, припускають оглядачі, що у майбутньому HIMARS та M270 можуть перейти з великих російських арсеналів на штаби полків, дивізій та бригад російських сил, а згодом – і на менші пункти управління батальйонів та рот.